Проект Закону “Про захист української державності від проявів колабораціонізму”

ПРОЕКТ ЗАКОНУ ЗАЕЄСТРОВАНО В ВЕРХОВНІЙ РАДІ УКРАЇНИ за номером 7425 від 20.12.2017.

Посилання на законопроект

Концепція законопроекту

Новий закон має надати визначення поняттю «колабораціонізм» та описати всі можливі його форми і прояви, спирачись на діюче законодавство з питань безпеки та оборони.

Першочерговим в законі є встановлення невинуватості осіб, що змушені проживати на неконтрольованих українською владою територіях, поки протележне не буде доведено та винесене у встановленому порядку. Законом передбачається утворення спеціального органу перевірки фактів та винесення рішення – Комісії з питань розгляду справ щодо фактів колабораціонізму. До складу такої мають увійти шановані та авторитетні людиз числа громадських діячів, представників ЗМІ та інші і, як рекомендовано в європейській практиці, склад такої комісії має визначати Президент.

Закон чітко визничить процедуру звернення до Комісії, зібрання доказів, він надасть особі право оскаржувати винесене рішення до вищого органу та до суду.

Новим законом планується ввести обмеження права колаборанта займати певні посади, зокрема: в органах державної влади, в організаціях зі значним впливом на економіку; займатися окремими видами професійної діяльності, обиратися до виборних органів влади.

Європейські принципи обмежень прав заради захисту державності.

На сьогодні в цивілізованому світі сформувалася певна позиція щодо можливості відсторонення від важливих процесів людей, що займають небезпечне та нелояльне до держави положення. Тут варто звернути увагу: не до правлячої владної верхівки чи партії, а саме до держави, як форми організації всього суспільства на певній території.

Існуюча дискусія походить від двох завдань правової держави: необхідності захищати права людей, з однієї сторони, та захищати можливість свого існування, саму державність та демократичність, з іншої [1].

Узгоджена європейська позиція, відображена в багатьох документах, є однозначною: держава може обмежити певні права для самозахисту. Таке обмеження має відбуватися на прйнятих європейською спільнотою принципах.

Відкриваючи дискусію щодо допустимих обмежень, варто згадати, що основи визнання і захисту прав людини викладені в багатьох міжнародних актах: Загальній декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права та інших.

Всі ці документи передбачають гарантії прав і свобод людини, що перебуває на території держави, однак всі вони мають умови відступлення від задекларованих принципів.

Зокрема, Загальна декларація передбачає: «При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві».

Конвенцією передбачається: «під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов’язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом».

Таке саме відступлення також передбачається Пактом: «Під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, держави-учасниці цього Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов’язань за цим Пактом тільки в такій мірі, в якій це диктується гостротою становища, при умові, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов’язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи соціального походження».

Щодо України здійснено агресію та окуповано частину території, а на Сході України постійно точаться бойові дії, що підтримуються країною-агресором. Тому вказані в міжнародних документах відступлення цілком відповідають ситуації, що склалась в Україні.

Більш того, європейська спільнота достатньо чітко визначилась щодо підстав для відступлення від безумовності принципів захисту прав, що викладено в численних рекомендаціях, рішеннях та інших документах.

Варто загадати запропановане Парламентьскою асамблею Ради Європи «Керівництво для забезпечення того, щоб закони про люстрацію і аналогічні адміністративні заходи, відповідали вимогам держави, заснованій на верховенстві закону», що є довідковим текстом для країн, які позіціонують себе як правові держави та планують обмежувати право на посаду. Основою цього Керівництва є доповідь Комітету з юридичних питань та прав людини ПАРЕ. Даний текст дозволяє зрозуміти прийнятні, з точки зору найкращих правників Європейської спільноти, заходи.

Зворотня дія закону у часі: чи розповсюдить він свою дію на співпрацю з ворогом, що відбувалась з 2014 року?

В першу чергу, слід вказати на існування єдиної позиції щодо кримінальної віповідальності: злочинні діяння, мають бути покарані в рамках діючого на час вчинення кримінального закону. В державі, заснованій на верховенстві закону застосування заднім числом кримінальних законів не допускається. З іншого боку, покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, які на час їх вчинення, що не становила кримінального правопорушення згідно з національним законодавством, можливо, якщо таке діянння визначається злочином відповідно до загальних принципів права, що визнані цивілізованими націями.

Однак, така категоричність існує саме щодо кримінальної відповідальності, яку ми не зачіпаємо адже плануємо застосовувати адміністративні заходи впливу.

В принципі, зауваження щодо звортньої дії закону у часі в цьому випадку ґрунтуються на недостатній обізнаності що таке «неможливість зворотної дії закону у часі». В загальному вигляді, неможливість зворотної дії закону у часі це загальний принцип права, що зафіксований у статті 58 Конституції України та дослівно звучить так: “Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення”.

По-перше, слід вказати на те, що співпраця з агресором, окупантом, що посягнув на суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України є правопорушенням, тобто діяльністю, яка виражається, в тому числі, в невиконанні обов’язків, передбачених нормою права. При цьому, стаття 17 Конституції України пердбачає, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є справою всього Українського народу. Згідно статті 65, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Враховуючи ці, з часу прийняття Конституції, обов’язки кожного громадянина, можемо стверджувати: їх порушення у вигляді співпраці з ворогом є правопорушенням і визнано таким з початку існування України.

По-друге, повертаючись до європейської практики варто вказати, що адміністративні заходи, такі як заборона посад, є допустимі, не зважаючи на зворотню дію закону. Зокрема, Керівництвом передбачено, що в той час як не уявляється можливим застосувати зворотну силу кримінального законодавства, існує можливість переходу і застосування правил заднім числом доданих до адміністративних заходів.

Що обмеження права бути обраним, варто вказати, що хоча більшість країн Європи встановили, що це суперечило б духу правової держави, заснованого на верховенстві закону, однак Конституція України допускає таке обмеження в умовах воєнного або надзвичайного стану.

[1] Measures to dismantle the heritage of former communist totalitarian systems. http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-XML2HTML-EN.asp?fileid=16507&lang=en

© 2019 Простір можливостей . Powered by WordPress. Theme by Viva Themes..